Із спогадів Віри Миколаївни Кремповської
(записано бібліотекарями бібліотеки ім. Тобілевича в 1957-1960 рр.)
Всі брати Тобілевичі були гарні, високі, статні. Але і серед цієї родини особливу увагу привертав Петро, який був кращий за всіх. Сетра їх, Марія Садовська, навпаки, була маленька, руда, косоока, але дуже гарно співала і була чудовою акторкою. На її могилі втановлено пам’ятник з білого мармуру, на якому викарбований напис:
«Не щебечи, соловейко,
На зорі раненько,
Не щебечи, малюсенький,
Під вікном близенько...»
Живим І. К. Тобілевича я не бачила, тільки в цинковій труні, коли його перевозили з Берліна, де він помер, на хутір «Надія». Він просив, щоб поховали його на хуторі «Надія» поруч з батьком.
Дуже добре я знала дітей І. К. Тобілевича: Галю, Назара (Назя), Юрія, Орисю. В дитячі роки ми часто зустрічалися з ними.
Галя була горбата, дуже часто хворіла і померла у 10-річному віці.
Про подальшу долю дітей І. К. Тобілевича я знаю ось що.
Назар працював в м. Смілі на цукровому заводі.
Юрій був простою, чудовою людиною. В 1914 році, після поранення і важкої контузії, він повернувся в м. Єлисаветград. Півтора роки він тяжко хворів, не міг ходити, а лише їздив у колясці. Після видужання він працював агрономом у міській управі. У нього було троє дітей.
Орися вийшла заміж за викладача математики в гімназії – Студничка Мілоша Алойзевича. З ним вона виїхала на його батьківщину – Чехословаччину.
У дворі, у флігелі, жив брат І. К. Тобілевича Петро Карпович з сім’єю. Він був приставом.
Після смерті І. К. Тобілевича в будинку жив його син Юрій Іванович з дружиною Наталією Всеволодівною і трьома дітьми.
Пізніше будинок займав Денис Миколайович Петров, по сцені Мова. Він був другим чоловіком Марії Карпівни Садовської (Барілотті).
Михайло Карпович жив в м. Ізмаїлі, де працював поліцмейстером. В 1907 р. він повернувся в Єлисаветград. Помер він у 1920 р. в нашому домі.
Із спогадів Ольги Василівни Вєрємєєвої
(записано бібліотекарями бібліотеки ім. Тобілевича в 1957-1960 рр.)
І. К. Тобілевич був чудовим актором, дуже розумною, культурною людиною.
Одягався він за останньою модою, але в домашніх умовах любив простоту. На ньому завжди були домоткані широкі білі шаровари на очкурі і вишита українська сорочка.
Мені доводилось бувати в домі Тобілевича, де організовувались «Вечірки», на яких співали українські колядки.
Квартира Івана Карповича була прикрашена вишитими українськими рушниками.
У дворі було багато квітів і чудовий фруктовий сад, була гарна бесідка.
Із спогадів І. С. Косовської
(записано бібліотекарями бібліотеки ім. Тобілевича в 1957-1960 рр.)
Особисто я І. К. Тобілевича не знала, бо була тоді дуже маленькою. Але з розповідей мами добре запам’ятала з яким тріумфом проходили вистави за участю Івана Карповича Тобілевича. Молодь чекала на нього після вистав, впрягалась замість коней в сани і майже на руках приносила додому.
Це говорить про велику любов до І К Тобілевича – актора і драматурга.
Кiлькiсть переглядiв: 590
